Старик и море что поймал. Зарубежная литература сокращено

«Старий рибалив на своєму човні в Гольфстріму. Ось уже 84 дні він ходив у море і не піймав жодної риби … Старий був худий і виснажений, потилицю його прорізали глибокі зморшки, а щоки були покриті коричневими плямами неопасногокожного раку, який викликають сонячні промені, відбиті гладдю тропічного моря ».

Спочатку з ним у море ходив хлопчик, але батьки веліли йому перейти на інший човен, бо старий був невезучим. Хлопчик щовечора зустрічав Сантьяго на березі і допомагав йому чим міг: підносив снасті, добував їжу в ресторанчику на Терасі, ловив сардин і живця для приманки.
Вранці, взявши з собою пляшку води, старий відправляється в море. Він вирішив піти в море якнайдалі. Ще не розвиднілось, а він уже закинув гачки і повільно поплив за течією. Вода стала синьою, майже фіолетовою. Нарешті волосінь здригнулася, почала йти вниз, ковзаючи у нього між пальців, і він відчув величезну тяжкість. Він відчув вагу величезної риби і, випустивши линву, дав їй ковзати вниз. Починається драматичний, в кілька днів, поєдинок між Сантьяго і величезною рибою.
Риба пливла і пливла, і вони повільно рухалися на північний захід. Старий нічого не міг з нею вдіяти. Поступово закінчувався запас води; щоб не відчувати почуття голоду, старий їв сиру рибу.
Сантьяго пошкодував, що поруч з ним немає хлопчика. Щоб якось відволіктися від боротьби, він згадував, як колись в таверні Касабланки мірявся силою з могутнім негром, як одного разу зловив на гачок самку марліну, як віддано самець її залишався поруч, поки вона була жива …
Риба вже стала тягнути не так потужно, вона явно ослабла. Але і сили старого були на межі: на руках і плечах з’явилися криваві рани, відчуття голоду ставало нестерпним. І тут на поверхні океану вперше показалася риба. Вона горіла на сонці, голова і спина у неї темно-фіолетові, а замість носа меч, довгий, як бейсбольна біта.
Сантьяго думав про силу людського характеру, про те, що людину можна знищити, але неможливо перемогти; про те, що в старості людина не повинна залишатися один. «Він думав про те, як деяким людям буває страшно залишатися у відкритому морі в маленькому човні, і вирішив, що страх їх обгрунтований в ті місяці, коли негода налітає раптово».
Під час цього важкого поєдинку Сантьяго, звиклий до самотності, весь час розмовляв з рибою, яка почала кружляти навколо човна. Старий приготувався до останнього бою, став готувати гарпун, щоб добити рибу. Коли риба підпливла до човна, старий, зібравши всі сили, встромив гарпун рибі в бік.
Сантьяго прив’язав видобуток до човна і почав рухатися до берега. Але, почувши запах крові, на рибу раз у раз накидалися акули. Він бився з акулами і сподівався врятувати хоч частину улову. З кожною годиною акули відривали від риби нові шматки. Він не міг більше розмовляти з нею: дуже вже вона була понівечена. Сантьяго став думати про те, що могла б зробити його риба з акулою, якби вільно пливла по океану. Лежачи на кормі, старий правил човном і чекав, коли здасться в небі заграва від вогнів Гавани, думав про те, що хотів би купити собі трошки щастя, якщо його десь продають. Все його тіло ломило і саднило, а нічний холод посилював біль ран і натруджених рук і ніг. Опівночі він бився з акулами знову – цього разу знаючи, що боротьба марна. Від риби нічого не залишилося. Трохи згодом старий відчув, що увійшов до тепла течія і скоро буде вдома.
Причаливши, він насилу добрався до своєї хатини, в яку вранці заглянув хлопчик. Манолін побачив його руки і заплакав. А навколо човна зібралося безліч рибалок, і всі вони розглядали те, що було до неї прив’язана. Коли старий прокинувся, хлопчик дав йому слово, що дістане йому нові ніж і гарпун і тепер весь час буде ходити з ним в море, бо багато чому повинен навчитися у Сантьяго.
«На верху, в своїй хатині, старий знову спав. Він знову спав обличчям вниз, його сторожив хлопчик. Старому снилися леви ».

Старик Сантьяго живёт в маленьком рыбачьем посёлке на Кубе и рыбачит совсем один. Последний раз он провёл в море 84 дня, но не поймал ничего. Раньше с ним рыбачил мальчик Манолин, который очень помогал старику, но родители мальчика решили, что Сантьяго - невезучий, и велели сыну ходить в море на другой лодке.

Старик научил Манолина рыбачить, и мальчик любит Сантьяго, хочет ему помочь. Он покупает ему сардины для наживки, приносит еду в его хижину. Старик уже давно смирился со своей нищетой.

Они беседуют с мальчиком о рыбалке и знаменитых бейсболистах. По ночам старику снится Африка его юности, и «львы, выходящие на берег».

На следующий день рано утром старик отправляется на рыбалку. Мальчик помогает ему снести парус, подготовить лодку. Старик говорит, что на этот раз он «верит в удачу».

Одна за другой рыбацкие лодки отчаливают от берега и уходят в море. Старик любит море, он думает о нём с нежностью, как о женщине. Насадив на крючки приманку, Сантьяго медленно плывёт по течению, мысленно общаясь с птицами и рыбами. Привыкший к одиночеству, старик вслух разговаривает сам с собой.

Старик знает разных обитателей океана и очень нежно к ним относится.

Сначала Сантьяго ловит небольшого тунца. Он надеется, что рядом со стаей тунцов ходит большая рыба, которой понравятся его сардины. Вскоре старик замечает лёгкую дрожь гибкого зелёного прута, который заменяет ему удочку. Леска уходит вниз, и старик ощущает огромную тяжесть клюнувшей рыбы.

Старик пытается подтянуть толстую леску, но у него ничего не получается - большая и сильная рыба тянет лёгкую лодку за собой. Старик жалеет, что с ним нет мальчика - он мог бы снять наживки с других прутов, пока Сантьяго сражается с рыбой.

Проходит около четырёх часов. Близится вечер. Руки старика изрезаны, он закидывает леску на спину и подкладывает под неё мешок. Теперь Сантьяго может прислониться к борту лодки и немного отдохнуть.

Ночь. Рыба тянет лодку всё дальше от берега. Старик устал, но мысль о рыбе ни на секунду не покидает его. Иногда ему становится её жалко - рыба, такая большая, сильная и старая, должна умереть, чтобы он смог жить дальше. Сантьяго разговаривает с рыбой: «Я с тобой не расстанусь, пока не умру».

Силы старика на исходе, а рыба и не собирается уставать. На рассвете Сантьяго съедает тунца - другой еды у него нет. Левую руку старика сводит судорогой. Старик надеется, что рыба всплывёт, и тогда он сможет убить её гарпуном. Наконец леса идёт вверх, и на поверхности показывается рыба. Она горит на солнце, голова и спина у неё тёмно-фиолетовые, а вместо носа - меч, длинный, как бейсбольная бита. Она на два фута длиннее лодки.

Появившись на поверхности, рыба вновь уходит в глубину, тянет за собой лодку, и старик собирает силы, чтобы удержать её. Не веруя в Бога, он читает «Отче наш».

Проходит ещё день. Чтобы отвлечься, старик вспоминает о бейсбольных играх. Вспоминает, как когда-то в таверне Касабланки мерился силой с могучим негром, самым сильным человеком в порту, как целые сутки просидели они за столом, не опуская рук, и как он, в конце концов, взял верх. Он ещё не раз участвовал в подобных поединках, побеждал, но потом бросил это дело, решив, что правая рука ему нужна для рыбной ловли.

Битва с рыбой продолжается. Сантьяго держит лесу правой рукой, зная, что, когда силы иссякнут, её сменит левая, судорога в которой давно прошла. На маленькую удочку попадается макрель. Старик подкрепляет ею свои силы, хотя эта рыба совсем невкусна. Ему жаль большую рыбу, которой нечего есть, но решимость её убить от этого не уменьшается.

Ночью рыба выходит на поверхность и начинает ходить кругами, то приближается к лодке, то отходит от неё. Это признак того, что рыба устала. Старик готовит гарпун, чтобы добить рыбу. Но она отходит в сторону. От усталости мысли путаются в голове у старика, а перед глазами пляшут чёрные пятна. Сантьяго собирает остатки сил и вонзает гарпун рыбе в бок.

Преодолевая тошноту и слабость, старик привязывает рыбу к борту лодки и поворачивает в сторону берега. Направление ветра указывает ему, в какую сторону плыть, чтобы добраться до дома.

Проходит час, прежде чем показывается первая акула, приплывшая на запах крови. Она приближается к корме и начинает рвать рыбу зубами. Старик бьёт её гарпуном в самое уязвимое место на черепе. Она погружается на дно, утащив с собой гарпун, часть верёвки и огромный кусок рыбы

Ещё двух акул Сантьяго убивает ножом, привязанным к веслу. Эти акулы уносят с собой не меньше четверти рыбы. На четвёртой акуле нож ломается, и старик достаёт крепкую дубинку.

Он знал, что каждый толчок акулы об лодку означал кусок оторванного мяса и что рыба теперь оставляет в море след, широкий, как шоссейная дорога, и доступный всем акулам на свете.

Следующая группа акул нападает на лодку перед закатом. Старик отгоняет их ударами дубинки по головам, но ночью они возвращаются. Сантьяго сражается с хищницами сначала дубинкой, потом - острым осколком румпеля. Наконец акулы уплывают: им нечего больше есть.

Старик входит в бухту у своей хижины глубокой ночью. Сняв мачту и связав парус, он бредёт к дому, ощущая неимоверную усталость. На мгновение старик оборачивается и видит за кормой своей лодки огромный хвост рыбы и отблеск белого хребта.

В хижину старика приходит мальчик. Сантьяго спит. Мальчик плачет, увидев его израненные ладони. Он приносит старику кофе, успокаивает его и уверяет, что отныне они будут рыбачить вместе, ибо ему надо ещё многому научиться. Он верит, что принесёт старику удачу.

Утром рыбаки с изумлением рассматривают останки гигантской рыбы. На берег приходят богатые туристы. Они удивлены, заметив длинный белый позвоночник с огромным хвостом. Официант пытается рассказать им, что произошло, но те ничего не понимают - они слишком далеки от этой жизни.

А старик в это время спит, и ему снятся львы.

Вы прочитали краткое содержание повести Старик и море. В разделе нашего сайта - краткие содержания , вы можете ознакомиться с изложением других известных произведений.

d82c8d1619ad8176d665453cfb2e55f0

Главный герой повести – старик Сантьяго, живет на то, что продает пойманную им рыбу. Вместе с ним в море выходит мальчик по имени Манолин. Мальчик любит старика, хочет ему помочь, но родители мальчика против того, чтобы он ходил с ним в море, так как старику не везет – уже восемьдесят четыре дня он не может поймать ни одной рыбы. Мальчику жаль старика, поэтому он помогает ему со снастями и лодкой, ловит ему сардин для приманки, ждет на берегу его возвращения, чтобы помочь собрать снасти.

Утром, садясь в лодку, Сантьяго говорит мальчику, что эта рыбалка непременно будет удачной. Отчалив от берега, он спокойно наблюдает за тем, как его лодку несет по течению. Он хорошо знает море, любит его, даже общается с ним мысленно.

И вот наступает тот миг, которого старик ждал уже много дней – одну леску резко тянет вниз под действием большой тяжести. Старик понимает, что попалась очень большая рыба. Он хочет подтянуть рыбу поближе к борту лодки, чтобы прикончить ее гарпуном, но ему это не удается – рыба сама тянет лодку за собой, отходя в сторону. Старик очень жалеет, что рядом с ним нет Манолина – тот бы помог ему подтянуть рыбину.

Дальше в повести идет описание настоящего поединка, который происходит между стариком и рыбой. Рыба оказалась очень выносливой, почти двое суток таскала она лодку старика за собой. У Сантьяго от усталости уже немели руки, и в голове все путалось. Наконец силы рыбы иссякли, она всплыла на поверхность близко к лодке и даже повернулась на бок, словно сама подставляясь под удар гарпуна поудобнее. Старик всаживает гарпун в рыбу, затем, отгоняя крайнюю усталость, подтягивает рыбу к лодке и привязывает ее к борту, замечая, что рыба на пару футов длиннее лодки. Он ориентируется по ветру и поворачивает лодку в сторону берега, представляя, сколько денег он сможет получить за такую большую рыбу.

Через какое-то время старик видит, что к его лодке приближается акула, привлеченная запахом крови. Акуле не нужен старик – она нацелилась на рыбу, намереваясь неплохо подкрепится. Старик пытается отогнать акулу, вонзает в нее гарпун, но акула уходит ко дну, все же откусив большой кусок рыбы и унося гарпун. А вскоре показывается целая стая акул. Старик привязывает нож к веслу, готовясь отгонять их от рыбы, но ему удается убить только одну акулу, остальные уплывают только тогда, когда от рыбы остается только хвост и скелет.

Только к ночи старик смог добраться до берега, где его ждал мальчик. Старик, показывая ему, что осталось от его огромной добычи, не выдержал и расплакался, Но мальчик успокоил его, сказав, что теперь будет ходить в море только вместе с ним, и они поймают не одну такую рыбу. А утром на берегу появились туристы, которые были поражены, увидев лежащий там огромный скелет рыбы.

Серед безкраїх просторів океану на острові Куба загубилося маленьке селище, де живуть самі рибалки, і все життя пов’язане тут з морем. Головний герой повісті, старий рибалка на ім’я Сантьяго, напевне найстаріший з тих, хто промишляв сам-один на своєму човні на Гольфстрімі. Уже 84 дні він повертався без риби. Перші сорок з цих днів разом з ним ходив у море хлопець, але потім батьки веліли Маноліну виходити в іншому човні, бо рибальська вдача відвернулася від старого Сантьяго. Але хлопцю було шкода старого, він приходив на берег і допомагав йому: ніс багор, гарпун або парус. "Вітрило було полатане мішковиною і, згорнуте, скидалося на прапор вщент розбитого полку".

Сам старий був худий, виснажений, із темними плямами від "нешкідливого нашкірного раку", який виникає під впливом сонячних променів. На руках виднілися шрами віджилки, яка порізала йому шкіру, коли він тягнув великих риб. Але шрами ті були старі, "як шпари у безводній пустелі". Усе у нього було старе, крім очей, які мали колір моря, "веселі очі людини, яка не здається".

Коли вони вдвох з хлопцем йшли від берега, Манолін сказав, що знову хоче ходити у море зі старим, бо вже заробив трохи грошей. Старий навчив малого ловити рибу, і хлопець любив старого. Він вірив, що старому ще пощастить, а поки запропонував почастувати його пивом. Старий погодився. "Що ж,- відповів він.- Якщо рибалка хоче почастувати рибалку..." Вони сіли на "Терасі", у маленькому ресторанчику, якій відвідували рибалки. Дехто з молодих сміявся над старим, але той не ображався. Літні рибалки із сумом дивилися на нього. Манолін попросив дозволу допомогти старому наловити сардин для приманки, але той відмовився: хай малий краще пограє у бейсбол, а весла тримати він ще й сам може. Вони пригадали, як хлопець перший раз вийшов у море зі старим, тоді Маноліну було п’ять років, але він не забув нічого. Старий подивився на малого довірливо і сказав: якби той був його сином, то він би взяв його у море, але у хлопця є батьки, до того ж Манолін, здається, попав на щасливий човен. Хлопець сказав, що знає, де можна взяти чотири живці. Старий запитав, чи малий не має наміру вкрасти живців. Хлопець відповів: якби було треба, то й вкрав би, але цих він купив. Разом вони прийшли у халупу старого, зроблену з пальмового листя. У цій бідній домівці були лише стіл та стілець, у земляній долівці - ямка для приготування їжі. Стіни колись прикрашала фотокартка дружини старо го, але після її смерті він сховав той портрет, бо дивитися на нього було дуже тоскно. Хлопець запитав, що в старого на вечерю. Той відповів, що миска жовтого рису з рибою. Хлопець запропонував розпалити вогонь, але старий відмовився, запевняючи, що поїсть холодним. Тоді хлопець попросив дозволу взяти сітку для сардин, старий дозволив. І хлопець, і старий добре знали, що сітку ту вже давно продали, однак кожного дня вони робили вигляд, що вона є. Не було й миски рису з рибою, і хлопець це знав. Старий був упевнений, що 85 щасливе число, і назавтра він може впіймати рибу на тисячу фунтів. Хлопець пообіцяв десь позичити сітку і наловити сардин, а старий тим часом хай посидить і відпочине на сонечку. Старий погодився, сів на стілець читати газету, аби потім розповісти малому, що там пишуть про бейсбол. Хлопець не був певен, чи є й та газета, чи то теж лише вигадки старого. Але старий дістав газетний аркуш з-під ліжка, пояснив, що то подарунок приятеля. Старий хотів би купити лотерейний білет з цифрою 85, адже назавтра вісімдесят п’ятий день, як він не вловив жодної риби. Тільки шкода, що грошей на це немає. Малий запропонував позичити гроші. Але старий відповів, що намагається не позичати: бо спочатку боргуєш, тоді - старцюєш. Манолін пішов ловити сардини, собі й старому. Коли він повернувся, той спав, сидячи на стільці. Хлопець загорнув плечі старого ковдрою, не збудивши, пішов. Коли він повернувся вдруге, старий все ще спав. Хлопець торкнувся його коліна.. Стрий прокинувся. Хлопець приніс вечерю. Старий запевняв, що він не такий вже й голодний, але малий заперечив, що не можна ловити рибу, нічого не ївши, І поки він, Манолін, живий, із старим цього не станеться, їжу хлопцю дав власник ресторанчика "Тераса". Старий зауважив, що треба тому віддячити, бо він не вперше виручає старого і малого. Хлопець відповів, що вже подякував, хай старий тим не переймається. Старий пообіцяв віддати хазяїну ресторану кращу частину тої риби, яку він уловить. Потім вони говорили про спортивні новини, про результати бейсбольних матчів, про славетних гравців, таких, як Ді Маджіо. Стомлений старий ліг спати. Ві сні він бачив Африку, де був юнаком. "Йому тепер не сняться ні бурі, ні жінки, ні видатні події, ні великі риби, ні бійки, ні змагання у силі, ні дружина. Але часто-густо у його снах виникають далекі країни й леви, що виходять на берег".

Наступного ранку, ще вдосвіта, старий, як завжди, збудив хлопця. Та навіть уже ідучи поруч із старим, хлопець ще міг прокинутися. Старий пригорнув малого за плечі до себе, попросив пробачення. Той відповів, що така вже їхня чоловіча доля. Разом вони принесли парус, підготувати човен. Потім пили каву. Хлопець запитав, як спалося старому. Той відповів, що добре, бо він вірив: цього разу йому поталанить. Малий приніс сардини й живців із холодильника. Хлопець і старий побажали один одному рибальського щастя.

Один по одному човни виходили в море. "Старий заздалегідь вирішив, що піде далеко від берега; він залишив позаду пахощі землі і правив тепер у свіже ранкове дихання океану". Він любив цей чарівний морський світ, кожен його мешканець був добре відомий старому рибалці, кожен викликав певні почуття. "Старий думав про море, як про жінку, що дарує або відмовляє у милості, а якщо і дозволяє собі недобрі чи непродумані вчинки,- що ж поробиш, таку вже має натуру". Сонце ще не зійшло, він насадив приманку на гачки і пустив човен за течією. Старий, як завжди, чітко знав, на якій глибині знаходиться його приманка. Він ніколи це дозволяв собі, аби гачок із наживою плив за течією, його мотузки майже прямо пірнали у глибінь океану. Старий не відчував своєї провини у тому, що риба не ловиться. Йому просто не щастило. Він спостерігав за морем і воно для нього було, як відкрита книга. Он птах кружляє над водою, напевно, там якась риба. Старий направив човен туди. Через кілька хвилин над водою піднялася літаюча риба. Старий знав, що випірнути рибу примусила золотава макрель. У повітрі на літаючу рибу полював птах. Але старий відав, що такий птах цій рибі не страшний, а от від макрелі вона навряд чи втече. Розумів він і те, що йому макрелі цього разу не зловити, надто швидко та пливе. Старий подумав, що, можливо, його велика риба десь поруч. Хмарки й сонце віщували гарну погоду. Він помітив португальських фізалій, що своїми отруйними щупальцями завдавали великого клопоту рибалкам: отрута їхня діяла миттєво, руки вкривалися виразками, коли цих створінь доводилося виймати з рибальських снастей. Старому подобалося дивитися, як морські черепахи залюбки їли фізалій. Він любив зелених черепах, не відчував перед ними, як інші, марновірного остраху через те, що серце їхнє живе довго після того, як черепаху розрубають на шматки. Він думав, що має таке саме серце, а руки й ноги його схожі на черепашачі лапи. Старий знов побачив птаха і знов направив човен туди, де кружляв його помічник. Цього разу старому поталанило впіймати тунця. Старий сказав голосно, що то буде гарна наживка. Він не помітив, коли почав говорити сам до себе. Напевне, тоді, коли залишився без хлопця. У морі вони мало говорили, бо тут не годиться розмовляти без потреби. Старий завжди поважав цей звичай. Але тепер його висловлені у голос думки нікому не заважали. Старий подумав, що міг пити за течією й трохи поспати, але це вісімдесят п’ятий день і треба бути напоготові. Саме у цю мить він відчув, як риба клюнула наживку. Тепер усю свою увагу він віддав рибі, що вчепилася у, гачок.

Так почався тривалий і виснажливий двобій старого й величезної риби. Він добре знав, коли треба тягнути снасті, коли пустити. Спочатку він дав рибі наїстися і добре вчепитися за гачки. Йому хотілося подивитися на рибу, аби знати, з ким має справу, бо добре знав "характери" всіх мешканців моря. Але риба не показувалася. Вона потягла човен у відкрите море. Старий відчув, як йому тепер потрібна допомога, пошкодував, що хлопця не було поруч.

Минуло чотири години, а. він усе ще не. бачив риби. Старий знав, що риба далеко відтягнула човен у північно-західному напрямі. Та знав він і те, що так довго тривати не може: риба втомиться, помре, тоді можна буде її підтягнути до човна. Аби тільки вона не потягла надію. Минуло ще кілька годин. Риба вперто тягнула човен і жодного разу не вистрибнула з води.

Минала вже ніч. Риба тягла човен, не змінюючи напряму. Старий утомився, але міцно тримав жилку, яку перекинув через плече на спину. Він тепер був один в океані. Вогні Гавани згасли. Але він не мав права відволікатися на такі думки. Пошкодував, що хлопець далеко, старому так потрібна була допомога. Він знав, що у старості людина не повинна бути самотня, та розумів, що це неминуче. Старий нагадав сам собі, що на світанку йому треба з’їсти тупця, бо сили залишать його. Він думав про рибу. Хто знає, скільки років прожила вона світі. Старому іноді ставало її шкода. Йому ніколи не попадалася така велика, розумна й сильна риба, він подумки розмовляв із нею. "Я не покину тебе, поки не вмру",- пообіцяв їй старий.

Зійшло сонце, а човен так само тягнуло вперед. Старий хотів би, аби риба пішла за течією: це було б свідченням того, що вона втомилася. Але сонце вже піднялося високо, а риба й не думала втомлюватися. З півночі прилетіла маленька пташка. Старий бачив, яка вона втомлена. Йому шкода стало цієї маленької пташки, яка зважилася летіти через океан. Він розмовляв із нею, наче з людиною, запитав скільки їй років, запросив сісти на жилку, яку натягували вони вдвох із рибою.

Несподівано риба сіпнулась, і старий упав. Риба стягнула б його у море, якби старий не попустив жилку. Він відчув, як із правиці текла кров: жилка розрізала шкіру.

Минув ще час. Старий відчував, що риба втомилася: вона тягла човна вже не так швидко. Але й старий украй знесилив. Він уже не відчував лівої руки, котрою тримав жилку всю ніч. Він наказав собі поїсти сирого тунця. Несподівано жилка перестала врізатися в руку старого: риба піднялася на поверхню, і він уперше побачив її. Риба горіла на сонці, голова й спина були темно-фіолетові, а замість носа - меч, довгий, як бейсбольна бита. Вона була значно довша, ніж його човен. Вистрибнувши на мить, риба знову пірнула у глибочінь океану. Вона потягнула за собою човен, і старий ледве втримував жилку: він не мав права відпустити рибу. "На своєму віку він зустрічав багато великих риб. Він бачив чимало риб, які важили понад тисячу фунтів, і сам упіймав свого часу дві такі риби, але ніколи він робив цього сам-один".

Не маючи ніякої іншої підтримки, старий десять разів прочитав "Отче наш" і "Богородицю", хоча й визнавав, що у Бога не вірить. Він перекопував себе, що почувається краще, та біль у руці не втамовувався. Старий не знав, скільки сил залишилося у риби, але розумів, що свої треба берегти. Він повинен довести рибі, на що здатна людина, що вона може витримати. "Хоча, можливо, це й несправедливо",- подумав старий. Але ж він говорив хлопцю, що він незвичайний старий, "І він доводив це тисячу разів. Та що ж із того? Тепер треба доводити знову. Кожного разу рахунок починався спочатку; тому коли він що-небудь робив, то ніколи не пригадував минуле".

Сонце сідало. Старий відчував, що сили у ньому майже не лишилося. Тоді він пригадав, як колись мірявся силою з могутнім негром, найсильнішою людиною в порту; як цілу добу вони просиділи за столом у таверні, не випускаючи руки супротивника зі своєї руки, як врешті-решт старий переміг. Він багато разів брав участь у таких змаганнях, але облишив це заняття, бо правиця йому потрібна для рибальства. Кілька разів він спробував боротися лівою рукою, але та його завжди підводила, він не мав до неї довіри. Тепер правицею він тримав жилку, знаючи, що сил у ній ще достатньо, а коли їх не стане, її замінить ліва рука. Над головою старого пролетів літак. Тінь його налякала літаючих риб. Старому було цікаво, як виглядає море зверху, напевне, звідти можна розгледіти його рибу, якщо летіти низенько. На маленьку вудку впіймалася макрель. Тепер у старого було достатньо їжі на піч і наступний день. Зійшли перші зірки. Він зустрів їх, як далеких друзів. Риба теж була його другом, але він мусив її вбити. "Я багато чого не тямлю,- подумав він.- Але як добре, що нам не доводиться вбивати сонце, місяць і зірки. Достатньо того, що ми вимагаємо їжу у моря і вбиваємо своїх братів".

Старий знав, що йому треба поспати й поїсти, хоча він і не відчував потреби робити це. Голова була ясна, а їсти сиру макрель без солі було не дуже приємно, але це треба було зробити, бо попереду чекала виснажлива боротьба. Він відпочивав не менше двох годин, але не спав, весь час відчуваючи вагу риби спиною. Він не міг прив’язати жилку до човна, бо тоді, сипнувшись, риба могла її перервати. Він завжди був готовий попустити трохи жилку, якщо риба почне смикатися. Потім обережно, намагаючись не потривожити рибу, перейшов на корму човна: Випотрошив макрель. У її шлунку знайшов дві тверді і свіжі літаючі риби. Обрізав із макрелі м’ясо, додав до нього літаючих риб, знову перебрався карачки на ніс. Він докоряв собі, що багато чого не передбачив. Якби він весь день поливав ніс човна водою з моря і давав йому висихати, тепер би мав сіль. Він примусив себе з’їсти сиру макрель. Потім старий стиснув жилку правою рукою і навалився на неї всім тілом. Тоді перехопив її через спину лівою. Він вирішив, що так він зможе поспати: якщо права рука розіжметься й випустить жилку, його розбудить ліва, коли відчує, як жилка тікає у море. Він привалився до борту, переніс тягар на праву руку і заснув. Спочатку йому снилися морські свині, тоді його халупа у селищі. І лише потім йому наснилося, як стоїть він біля борту великого корабля і дивиться на африканське узбережжя, яким гордо йдуть леви. У сні старий був щасливий.

Він прокинувся від різкого ривка, правиця вдарила його в обличчя, а жилка стрімко бігла у воду. Долоня його палала. Ліву руку звели корчі, він не міг відразу намацати нею жилку. Нарешті йому пощастило, і старий, перекинувши жилку через спину, схопив її лівою рукою. Його притягнуло аж до носу човна, і обличчям він притискався до шматка макрелі, але не міг навіть поворухнутися. Риба стрибала у воді. Він заздалегідь знав, що так буде, хоча тепер не міг бачити тих стрибків. Жилка різала руки, він намагався тільки підставляти мозолясті частини. Якби поруч був хлопець, він би намочив жилку водою, подумав старий. Риба перестала стрибати і знов потягнула човна. Тепер старий міг утримати жилку лівою рукою. Правою він черпнув води і відмив обличчя від залишків м’яса макрелі.

Сонце сходило вже втретє від того часу, як він вийшов у море, і тільки тепер риба почала ходити колом. Старий давно вже цього чекав. Він міцно тримав жилку і кожного разу підтягував рибу ближче до човна. Нарешті риба, зробивши кілька обертів, вийшла на поверхню. Вона то наближалася до човна, то знов відходила. Від утоми думки плуталися в голові старого. Він знов звернувся до риби і сказав: "Ти все рівно помреш, навіщо тобі треба, аби і я помер".

Він зібрав усю свою волю, залишки сил і гордості і "кинув усе це проти мук, які терпіла риба, і тоді вона перевернулася на бік і тихо попливла поруч, ледве не торкаючись мечем човна". Старий узяв гарпун і що було сили встромив його рибі у бік. Він відчув, як металеве лезо вп’ялося у живе тіло риби і просувалося далі. Від натуги старого нудило, голова наморочилася, але він "виграв цей бій, тепер залишилася чорна робота".

Він прив’язав рибу до човна і направив його до берега. Він мав право пишатися собою: риба важила не менше півтори тисячі фунтів, кожен з них він продасть по тридцять центів за фунт. Він думав, що навіть славетний гравець у бейсбол, Ді Маджіо, його і Манолінів улюбленець, пишався б старим. Він довів, на що здатна людина. То байдуже, що рук не відчував від болю, що був украй виснажений, але ж рибу він переміг.

Через годину з’явилася перша акула, яка, відчувши кров, почала переслідувати човен. Вона підійшла зовсім близько і кинулася на рибу. Старий, зібравши останні сили, вдарив її гарпуном. Акула відірвала величезний шматок риби і пішла на дно, затягнувши із собою і гарпун. Старий вирішив не здаватися, хоча розумів, що тепер від акул не буде спокою. "Але людина створена не для того, аби терпіти поразки, Людину можна знищити, але перемогти її не можна". Старий поїв трохи сирої риби, відрізавши від тієї частини, де шматували рубу акулячі зуби. Раптом він помітив двох акул, які хижо й упевнено пливли до човна. Відстань між ними і старим неупинно скорочувалася. Старий узяв весло, прив’язав до нього ножа і приготувався зустріти хижаків. Одна з акул підпливла під човен і почала шматувати рибу знизу, друга вчепилася у той самий бік, що й попередня. Старий накинувся на неї з ножем, прив’язаним до весла. Тільки коли він уцілив в акуляче око, та відпустила рибу і пішла на дно. Але друга акула все ще жерла його рибу, а він навіть не бачив її. Старий поставив парус і розвернув човен, примушуючи акулу показатися над водою. Побачивши її, він спробував устромити ножа в акулячу спину, але не пробив товстої шкіри. Тоді він знову підняв весло і влучив в око. Акула повисла на рибі. Старий перевернув весло іншим кіпцем і встромив його в акулячу пащу, відриваючи її від своєї риби. Він не міг думати, скільки акули з’їли м’яса, та знав, який широкий кривавий слід залишає риба у воді. Тепер акули не дадуть йому спокою. Наступна акула припливла сама. Старий дочекався, поки та вчепиться у рибу і вдарив ножем. Лезо не витримало і зламалося, хоча і цю акулу він вбив. У старого залишилися лише весла, багор і дубинка. Він знав, що не зможе вбити акулу дубинкою: він був надто старий. Він попросив пробачення у своєї риби за те, що так далеко зайшов у море.

На заході сонця напали ще дві акули. Старий бив їх дубинкою і хоча не вбив, але відігнав. На свою рибу він намагався не дивитися, бо там залишилася лише половина. Він не міг з нею тепер розмовляти; пригадував людей, хлопця, який напевне хвилювався. Подумав, що й старі рибалки, й молоді теж непокояться, бо "живу я серед гарних людей". Він чекав, коли покажуться вогні Гавани. О десятій він побачив ті вогні. О півночі знову напали акули. .

Тепер старий знав, що боротьба марна. "Вони напали цілою зграєю, а він бачив лише смуги на воді, які креслили їхні плавники, і мерехтіння, коли вони кидалися рвати рибу. Він бив їхні голови і чув, як лящать їхні щелепи, як сіпається човен, коли вони хапають рибу знизу. Він бив дубиною щось невидиме, що міг тільки чути і відчувати, та раптом щось ухопило дубинку, і дубинки не стало". Тоді він вирвав румпель із стерна, схопив його обома руками і знову кинувся на акул. Але ті поверталися і жерли рибу доти, доки не залишилось нічого. Тоді вони відстали. Старий насилу переводив дух і відчував у роті присмак крові, він навіть злякався. Та скоро все минулося. Він харкнув в океан і сказав, звертаючись до акул: зжеріть і це та уявіть собі, ніби ви зжерли людину. Старий вставив румпель і направив човен до берега. На мотузці він тягнув лише остів красуні риби. Вночі акули накинулися на той остів, але він не звернув на них уваги.

Коли старий повернувся, у селищі всі вже спали. Допомогти йому було нікому. Він сам зняв і скрутив парус, повалив на плечі і поліз крутим схилом вгору до селища. Дорогою він впав, але підвівся і дійшов до своєї халупи. Поставив парус, напився води і ліг на своє ліжко, застелене лише старими газетами, накрився ковдрою і перевернув долоні догори. Він спав, коли вранці прийшов хлопець. Дув сильний вітер і жоден човен не вийшов у море. Хлопець переконався, що старий дихає, потім побачив його руки і заплакав. Він вийшов, аби принести старому кави, і плакав всю дорогу до ресторану. Біля човна старого зібралися рибалки, дивлячись на те, що до нього було прив’язане. Хлопець не спустився туди, бо вже бачив той остов, а човен старого один рибалка обіцяв пильнувати. Побачивши малого, хтось запитав, як там старий. Він відповів, що той спить, і попросив не турбувати старого. Хлопцю було байдуже, що рибалки бачать, як він плаче. У ресторані він попросив кави з молоком і цукром. Хазяїн запропонував йому взяти ще що-небудь. Але хлопець відмовився: треба ж знати, що старому можна їсти. Він повернувся до старого і чекав, доки той прокинеться. Коли старий прокинувся, то перше, що він сказав, було: "Вони мене перемогли, Манолін". Малий втішив: але він отримав перемогу над рибою. Відтепер, пообіцяв хлопець, вони ходитимуть у море разом. Старий був упевнений, що йому більше не пощастить. Хлопцю то байдуже: він сам принесе старому щастя: "...я ще багато чого маю навчитися в тебе, а ти можеш навчити мене всьому на світі". Старий попросив принести газети за ті дні, коли він був у морі, віддати голову його риби рибалкам на приманку. Меч риби хоче взяти собі на згадку хлопець.

Вранці на "Терасі" сиділи туристи. Побачивши остів, одна з них запитала, що то таке. Офіціант відповів: акули, і хотів було пояснити, яка трагедія тут сталася. Але туристка не слухала, а звернувшись до свого супутника, промовила: ніколи не знала, що в акул такі гарні хвости.

Старий у цей час спав у своїй халупі. Сон його охороняв хлопець. "Старому снилися леви".

Повесть «Старик и море» Хемингуэя была впервые опубликована в 1952 году. Произведение повествует об эпизоде из жизни старого кубинского рыбака, который боролся в открытом море с огромным марлином, ставшим его самой большой добычей в жизни. «Старик и море» является последним известным произведением, вышедшим при жизни писателя. Повесть была отмечена Пулитцеровской и Нобелевской премиями.

Главные герои

Старик Сантьяго – рыбак, который прекрасно знает море. Его «глаза были цветом похожи на море, веселые глаза человека, который не сдается» .

Мальчик Манолин – молодой рыбак, которого Сантьяго научил рыбачить; очень любил старика, заботился о нем.

Старик в одиночку рыбачил в Гольфстриме. За 84 дня он не поймал ни одной рыбы. Первые 40 дней с ним был мальчик. Но родители мальчика, решив, что старик теперь «невезучий» , велели Манолину ходить на море на другой лодке – «счастливой» . «Старик был худ и изможден, затылок его прорезали глубокие морщины» , а щеки покрыты пятнами неопасного кожного рака, вызванного солнцем. На руках были старые шрамы от бечевки.

Как-то мальчик со стариком сидели на террасе и пили пиво. Мальчик вспомнил, как поймал в 5 лет свою первую рыбу – он помнил все с самого первого дня, когда старик взял его в море. Сантьяго поделился, что завтра до рассвета пойдет в море.

Старик жил очень бедно в хижине из листьев королевской пальмы. Мальчик принес Сантьяго ужин – он не хотел, чтобы старик ловил рыбу не евши. После ужина старик лег спать. «Ему снилась Африка его юности» , ее запах, принесенный с берега, «далекие страны и львята, выходящие на берег» .

Ранним утром, выпив кофе с мальчиком, Сантьяго вышел в море. «Старик заранее решил, что уйдет далеко от берега». «Мысленно он всегда звал море la mar, как зовут его по-испански люди, которые его любят». «Старик постоянно думал о море как о женщине». Сантьяго решил сегодня попытать счастья там, «где ходят стаи бонито и альбакоре» . Он забросил крючки с приманкой и медленно поплыл по течению. Вскоре старик поймал тунца и отшвырнул под кормовой настил, заключив, что из него будет хорошая наживка.

Неожиданно одно из удилищ дрогнуло и пригнулось к воде – старик понял, что на наживку попался марлин. Немного подождав, он начал дергать лесу. Однако рыба оказалась слишком большой и на буксире потащила за собой лодку. «Скоро она умрет, - думал старик. - Не может она плыть вечно». Но спустя 4 часа рыба все еще уходила в море, а старик все стоял, удерживая натянутую лесу. Он осторожно присел на мачту, отдыхая и стараясь беречь силы.

После заката похолодало, и старик набросил себе на спину мешок. Огни Гаваны начали исчезать, из чего Сантьяго заключил, что они все дальше уходят на восток. Старик жалел, что с ним нет мальчика. «Нельзя, чтобы в старости человек оставался один, - думал он. - Однако это неизбежно».

Старик размышлял о том, сколько денег принесет ему эта большая рыба, если у нее вкусное мясо. Перед восходом клюнуло на одну из наживок за спиной. Чтобы другая рыба не сорвала ему большую, он перерезал лесу. Старик снова пожалел, что с ним нет мальчика: «Ты можешь рассчитывать только на себя» . В какой-то момент рыба сильно дернула, он упал вниз и рассек щеку. На заре старик заметил, что рыба направляется к северу. Дергать за лесу было нельзя – от рывка рана может расшириться и «если рыба вынырнет, крючок может вырваться совсем» .

Рыба внезапно рванулась и повалила старика. Когда он ощупал лесу, увидел, что из руки течет кровь. Переместив лесу на левое плечо, он смыл кровь – ссадина была как раз на той части руки, которая была ему нужна для работы. Это его огорчило. Старик почистил пойманного вчера тунца и начал жевать. Его левую руку совсем свело. «Ненавижу, когда у меня сводит руку, - подумал он. - Собственное тело - и такой подвох!».

Неожиданно старик почувствовал, что тяга ослабла, леса медленно пошла вверх и на поверхности воды начала появляться рыба. «Вся она горела на солнце, голова и спина у нее были темно-фиолетовые. <…> Вместо носа у нее был меч, длинный, как бейсбольная клюшка, и острый на конце, как рапира». Рыба была на два фута длиннее лодки. Старик «видел много рыб, весивших более тысячи фунтов, и сам поймал в свое время две такие рыбы, но никогда еще ему не приходилось делать это в одиночку».

Старик хотя и не верил в бога, но, чтобы поймать эту рыбу, решил прочесть десять раз «Отче наш» и столько же раз «Богородицу» . Солнце клонилось к закату, а рыба все плыла.

Старик поймал макрель – теперь ему хватит пищи на целую ночь и еще день. Боль, которая ему причиняла веревка, превратилась в глухую ломоту. Он не мог привязать бечевку к лодке – чтобы она не порвалась от рывка рыбы, ему нужно было постоянно ослаблять тягу собственным телом. Старик решил немного поспать, взяв лесу двумя руками. Ему приснилась огромная стая морских свиней, а затем желтая отмель и выходящие на нее львы. Он проснулся от рывка – леса стремительно уходила в море. Рыба начала прыгать, лодка неслась вперед. Рыба направлялась по течению. Старик жалел о том, что его левая рука слабее правой.

«Солнце вставало уже в третий раз, с тех пор как он вышел в море, и тут-то рыба начала делать круги». Старик начал тянуть лесу на себя. Прошло два часа, но рыба все еще кружила. Старик очень устал. К концу третьего круга рыба всплыла в тридцати ярдах от лодки. Ее хвост «был больше самого большого серпа» . Наконец добыча оказалась у края лодки. Старик поднял высоко гарпун и вонзил рыбе в бок. Она высоко поднялась над водой, «казалось, что она висит в воздухе над стариком и лодкой» , затем бросилась в море, заливая водой рыбака и всю лодку.

Старику стало дурно, но когда он пришел в себя, увидел, что рыба лежит на спине, а вокруг море окрашено ее кровью. Осмотрев добычу, старик заключил: «Она весит не меньше полутоны». Старик привязал рыбу к лодке и направился домой.

Через час его настигла первая акула – приплыла на запах крови, которая вытекала из раны убитой рыбы. Увидев акулу, старик приготовил гарпун. Хищница вонзила челюсти в рыбу. Старик бросил в акулу гарпун и убил ее. «Она унесла с собой около сорока фунтов рыбы, - вслух сказал старик». Акула утащила на дно его гарпун и остаток веревки. Теперь же из рыбы вновь текла кровь – за этой акулой придут другие. Рыбаку казалось, словно акула бросилась на него самого.

Через два часа он заметил первую из двух акул. Он поднял весло с привязанным на него ножом и ударил хищницу в спину, а затем всадил нож ей в глаза. Старик выманил вторую акулу, ему пришлось несколько раз ударить ее ножом, прежде чем хищница умерла. Рыба стала намного легче. «Они, наверно, унесли с собой не меньше четверти рыбы, и притом самое лучшее мясо».

«Следующая акула явилась в одиночку». Старик ударил ее веслом с ножом, лезвие сломалось. «Акулы напали на него снова только перед самым заходом солнца». Их было двое – старик бил хищниц дубинкой, пока те не уплыли. «Ему не хотелось смотреть на рыбу. Он знал, что половины ее не стало».

Старик решил драться, пока не умрет. Он «увидел зарево городских огней около десяти часов вечера» . В полночь на рыбака акулы напали целой стаей. «Он бил дубинкой по головам и слышал, как лязгают челюсти и как сотрясается лодка, когда они хватают рыбу снизу». Когда дубинки не стало, он вырвал румпель из гнезда и начал колотить акул им. Когда одна из акул подплыла к голове рыбы, старик понял, что «все кончено» . Теперь лодка шла легко, но «старик ни о чем не думал и ничего не чувствовал» . «Ночью акулы накинулись на обглоданный остов рыбы, словно обжоры, хватающие объедки со стола. Старик не обратил на них внимания».

Сантьяго вошел в маленькую бухту, когда огни на Террасе уже были погашены. Направляясь к своей хижине, он обернулся и в свете фонаря увидел огромный хвост рыбы и обнаженную линию позвоночника. Мальчик пришел к нему, когда он еще спал. Увидев руки старика, Манолин заплакал.

«Вокруг лодки собралось множество рыбаков» , один из рыбаков измерил скелет – «От носа до хвоста в ней было восемнадцать футов» .

Мальчик принес старику горячий кофе. Старик разрешил Манолину взять меч рыбы на память. Мальчик рассказал, что старика искали, и теперь они будут рыбачить вместе, ведь ему еще многому нужно научиться. Манолин пообещал Сантьяго: «Я тебе принесу счастье» .

Приехавшая в Террасу туристка спросила, что за скелет лежит у берега. Официант ответил: «Акулы» , и хотел было объяснить, что произошло. Однако женщина только удивленно казала своему спутнику: «Не знала, что у акул бывают такие красивые, изящно выгнутые хвосты!» .

«Наверху, в своей хижине, старик опять спал. Он снова спал лицом вниз, и его сторожил мальчик. Старику снились львы».

Заключение

Главный герой повести «Старик и море» – рыбак Сантьяго предстает перед читателем волевым, целеустремленным, внутренне сильным человеком, который не сдается даже в самой сложной ситуации. Старик изображается как часть стихийного мира природы, даже в его внешности автор проводит параллели с морем, для рыбака это естественная, «своя среда» . Хотя в конце рассказа Сантьяго фактически терпит поражение, но в высшем смысле он остается непобежденным: «Но человек не для того создан, чтобы терпеть поражения. Человека можно уничтожить, но его нельзя победить».

Тест по повести

Проверьте запоминание краткого содержания тестом:

Рейтинг пересказа

Средняя оценка: 4.7 . Всего получено оценок: 265.